За даними офіційної статистики, випадки ВІЛ-інфекції серед чоловіків, що мають статеві контакти із чоловіками (ЧСЧ) в Україні, так само як і в більшості країн Східної Європи й Центральної Азії, є настільки рідкими, що, схоже, це не створює серйозних причин для занепокоєння.

"Відсутність статистики не означає відсутність проблеми, - каже Зорян Кись зі Всеукраїнської мережі ЛЖВ (людей, що живуть з ВІЛ). - Той факт, що офіційні цифри дуже низькі, становить небезпеку для нашої роботи, тому що ми знаємо: епідемія існує, але вона прихована".

Фахівці-медики й активісти не сумніваються, що офіційна статистика серйозно недооцінює кількість ЧСЧ, що живуть з ВІЛ в Україні та інших країнах регіону. Через 20 років з того моменту, коли в Україні був виявлений перший випадок ВІЛ-інфекції, у державі, населення якої становить близько 46 мільйонів людей, офіційно зареєстровано усього 158 ЧСЧ, що живуть із ВІЛ.

За даними звіту  про виконання  Декларації прихильності справі боротьби з ВІЛ/СНІДом за 2007 рік,  в Україні розвивається найбільш серйозна епідемія ВІЛ у Європі: за оцінками, трохи більше 1,6% дорослого населення країни живе з ВІЛ. В 2007 році було зареєстровано 17 687 нових випадків ВІЛ-інфекції, а це на 10% більше, ніж в 2006 році. Серед них, за офіційним даними, усього 48 випадків припадає на ЧСЧ.

Поряд з високим рівнем стигми, якої зазнають ЧСЧ в Україні, - а це загальна тенденція і для інших країн Східної Європи й Центральної Азії, - подібна недооцінка проблеми, за словами активістів, сприяла тому, що органи влади неохоче підтримують кампанії по профілактиці серед ЧСЧ. Крім офіційної статистики існує значний обсяг інформації про ЧСЧ, на підставі якої вимальовується зовсім інша картина.

За оцінками різних організацій, включаючи ЮНЕЙДС (Об'єднана програма ООН з ВІЛ/СНІДу), ВООЗ та Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІДу в Україні, в 2006 році в Україні налічувалося від 177 000 до 430 000 ЧСЧ, з яких від 3% до 15% жили з ВІЛ, що в кілька сотень разів перевищує цифри, наведені в офіційних дослідженнях.

СТИГМА Й ДИСКРИМІНАЦІЯ

Офіційні цифри про поширення ВІЛ в Україні, так само як і в інших країнах регіону, засновані на результатах добровільного тестування на ВІЛ, в ході якого людей як правило запитують, чому вони вирішили пройти тестування. Однак у країнах, де ЧСЧ зустрічаються із широко розповсюдженою дискримінацією, і де існує високий рівень стигми відносно сексу між чоловіками, можна зрозуміти небажання ЧСЧ розповідати про справжній стан речей.

"Більшість ЧСЧ не схильні до відвертості. Вони не підуть і не скажуть: "У мене був секс із чоловіком". Вони скажуть: "Я поводився ризиковано, споживав ін'єкційні наркотики, або був у стоматолога - і це мене хвилює", - каже Кись.

І найчастіше офіційні особи не вимагають відповідей. "Я проходив тестування чотири або п'ять разів, але жодного разу мене не запитували про мою сексуальну орієнтацію", - додає Кись.

За даними Європейського центру епідеміологічного моніторингу ВІЛ/СНІДу, лише 1 828 випадків ВІЛ-інфекції серед ЧСЧ було офіційно зареєстровано з 2002 по 2006 рр. в 15 колишніх радянських республіках, що входять до Східноєвропейського регіону Всесвітньої організації охорони здоров'я. У Туркменістані й Таджикистані не зареєстровано жодного випадку, в Азербайджані - усього 10, в Білорусі - 29. Найбільша кількість зареєстрована в Росії. Однак порівняйте ці 1 245 випадків за 5 років із зареєстрованими за той же період 38 000 випадків у Великобританії й 11 000 у Німеччині - країнах з меншою кількістю населення.

СМІЛИВІ ЦІЛІ

В 2006 році Україна поставила сміливі цілі по розширенню діяльності для забезпечення загального доступу до профілактики, лікування, долгляду й підтримки для груп високого ризику ВІЛ-інфекції. Однак роботу з профілактики ВІЛ в Україні, так само як і в більшості інших країн регіону, здійснюють НПО при фінансовій підтримці з боку міжнародних донорів, в першу чергу - Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією.

Наприклад, дворічний проект "Чоловіки,що мають статеві контакти з чоловіками: профілактика й підтримка у зв'язку з ВІЛ/ІПСШ", здійснювали в Києві організації "СНІД фонд Схід-Захід", НПО "Гей-Альянс" і Фонд Червоного Хреста "Ноєв ковчег" (Швеція) при фінансовій підтримці з боку Фонду Елтона Джона по боротьбі зі СНІДом та інших донорів.

Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІДу в Україні, що є співотримувачем грантів Глобального фонду, у цей час здійснює 14 проектів, спрямованих на профілактику ВІЛ серед ЧСЧ. Вони включають аутріч-послуги, поширення інформації й освіти з питань ВІЛ і інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), комунікацію з метою зміни поведінки, пропаганду безпечного сексу, поширення презервативів і лубрикантів, консультування й проведення експрес-тестування на ВІЛ, тестування й лікування ІПСШ, забезпечення груп самодопомоги й тренінги по протидії стигмі.

"Масштаби й обсяги профілактичних послуг для ЧСЧ за останні кілька років зросли, але й дотепер залишаються недостатніми, щоб вплинути на зміну поведінки, забезпечити стійкість цих змін і таким чином знизити передачу ВІЛ у цій групі чоловіків в Україні", - говорить д-р Ані Шакаришвілі, координатор ЮНЕЙДС в Україні.

Схожа ситуація спостерігається в усіх країнах Східної Європи й Центральної Азії. Наприклад, у Росії не існує програм для ЧСЧ, фінансованих з державного бюджету. "У всіх країнах уряди не прагнуть витрачати гроші на працівників секс-бізнесу, споживачів наркотиків, однак ЧСЧ посідають перше місце в цьому списку. Програми для цієї групи уряд буде здійснювати, імовірно, в останню чергу", - каже Роман Гайлевич, радник Регіональної програми ЮНЕЙДС.

УПЕРШЕ

Під тиском міжнародних донорів і все більш активної й організованої спільноти ЧСЧ уряд України нещодавно погодився включити цільові показники по профілактиці й лікуванню у зв'язку з ВІЛ для ЧСЧ до Національної програми зі СНІДу на 2009-2013 рр. і визначити їх як пріоритетні.

"Ці зміни стали результатом всебічних обстежень, проведених у цій спільноті, які демонструють реальну роль ЧСЧ у поширенні епідемії ВІЛ в Україні", - говорить Ганна Довбах, керівник групи "Розробка політики й програм" у Міжнародному Альянсі з ВІЛ/СНІДу в Україні. "Починаючи з 2005 року, активісти спільноти ЛГБТ (лесбійки, геї, бісексуали і транссексуали) почали більш активно й професійно працювати в сфері адвокации і заходів у відповідь на ВІЛ", - додає вона.

Активісти й фахівці-медики кажеть, що нова програма, яка зараз перебуває на розгляді в парламенті, відбиває зміни в позиції уряду, що вселяє певний оптимізм. Однак поки незрозуміло, до яких реальних змін це призведе, не в останню чергу - тому, що засоби для профілактики ВІЛ будуть і далі надходити із Глобального фонду та інших донорів.

"Неготовність уряду надавати ресурси, підтримку й послуги для ЧСЧ і долати існуючі правові, фінансові й адміністративні перешкоди до доступу до послуг для ЧСЧ вказує на те, що уряд України і сьогодні не повністю готовий до розв'язання проблеми епідемії ВІЛ серед ЧСЧ", - резюмує Шакаришвілі.