В Україні виховують дітей по старинці, за допомогою заборон на найменші вільності й табу на розмови про секс. Хоча недозволене і є найбільш цікавим, а обмеження  особистості, що розвивається, - першопричина подвійної моралі.

Одного разу я запитала сина подруги: "Даня, а ким ти станеш, коли виростеш?" Питання безглузде, тому я очікувала відповіді в стилі: "Буду космонавтом", - але обличчя хлопчика раптом стало серйозним. "Коли я виросту, я буду татом, щоб говорити своїй дитині: "Не можна! Не займай! Я тобі не дозволяю! Не смій цього робити!" - сказав він. І  погрозив пальчиком своєму майбутньому малюку перед сторопілим обличчям мамаші.

Коли Данило влігся спати, я слухала міркування пригнобленої подруги: "Це, напевно, я так йому постійно говорю, що нічого не можна. Виходить, я настільки його обмежую?" Я слухала і розуміла, що подруга переживає не безпідставно: її дитина упевнена, що бути дорослим означає мати право все забороняти.

Батьки часто незадоволені  своїми чадами, їм неодмінно хочеться, щоб вони відповідали звичним стандартам. А бажання нащадка, приміром, носити у вусі вісім сережок, приводить до сказу чималу кількість неньок. Вони не розуміють, звідки в них, таких пристойних, такі діти. Все повинно бути правильно до нудоти. І головне - робити вигляд, що ти дуже моральний. А до сексу у нас відношення взагалі не просто соромливе, а святенницьке.

Я дотепер  до дріб'язків пам'ятаю, як били мого однокласника його батьки, коли знайшли в нього карти із зображенням оголених жінок. Нам було по 13 років, і його маму не стримала навіть присутність чужої дитини. Я плакала й говорила, що це мої карти, і так, з картами в руках, прийшла до себе додому. Тато, побачивши злощасну колоду в моїх руках, сказав: "Я б не хотів, щоб це побачила мама, так що придумай, як від них позбутися".

Є й більш серйозна проблема, до якої наше правильне виховання не готове - це дорослішання дитини з нестандартною сексуальною орієнтацією. Від цього ніхто не застрахований. Як навчитися любити, а потім пишатися такою людиною, яку ви самі народили? Не ховати й не переучувати, не ридати й не проклинати, а приймати такою, якою вона є, даючи їй можливість жити повноцінним життям, реалізовувати себе і у професії, і в любові, щоб вона не почувалася ізгоєм.

Кажуть, виховання - дуже складна наука, але кожній людині у свій час доводиться ставати вихователем.

Мені завжди хотілося довідатися, як це буває, коли мама й тато не закривають дітям соромливо очі, коли на екрані телевізора цілуються, коли підліток може вільно поговорити з батьками про безпечний секс, не боячись при цьому, що мама зомліє.

Та я сама ледь не зомліла, коли в Мюнхені побачила, як середнього віку мамаша, що штовхає поперед себе коляску із щокатим карапузом, легко й невимушено загорнула до секс-шопу. Адже німці не бачать у цьому нічого поганого, для них це не пропаганда порнографії, а рішення стандартних життєвих ситуацій. Це не соромно.

Там же, у Німеччині, один мій знайомий (емігрант з Прибалтики) розповів забавну історію про свою п'ятирічну  дочку, що зуміла відстояти своє право малювати на шпалерах. Спочатку вона була за це покарана, потім зажадала пояснень, за що її покарали, а в підсумку зробила висновок, що коли вона стане дорослою, а тато стареньким, вона буде мати право його вдарити, якщо він провиниться. Батько здався й вибачився перед дитиною.

Не буду заперечувати: такий діалог можливий і в Україні, але рідко. У більшості випадків дитина отримує право голосу після 14 років.

Або візьмемо Голландію. Коли я їхала туди, було цікаво, якими там ростуть діти? У країні, де легалізована проституція, легкі наркотики, і де проявляють, напевно, найбільшу у світі терпимість стосовно   нетрадиційної сексуальної орієнтації й одностатевих шлюбів. Адже ці всі небачені для нас свободи там - давно й надовго.

Пряниковий і милий Амстердам ніяк не асоціювався з образом порочного міста. Коли запитуєш у місцевих жителів дорогу, не просто пояснять, а ще й, кинувши всі свої справи, можуть провести тебе.

А "та сама" вулиця виявилася звичайною, тільки з підсвіченими червоним вітринами, у яких стоять, сидять, розмовлять по телефону путани. Ці жінки працюють без сутенерів, легально, й платять державі податки. Все настільки буденно, що не здається чимось таким вже страшним.

Нічого цікавого немає й у шоу, які працюють на цій же вулиці - адже все легально, законно й буденно, без ажіотажу, без палаючих очей та слини, що капає. Картини Ван Гога викликали набагато більше емоцій.

Не в приклад нашим містам в Амстердамі вечорами не бродять одурманені алкоголем і наркотиками люди, а на дорогах не стоять працюючі дівчата.

До того ж, Голландія - звичайна країна, де всі  їздять на велосипедах, а не на Bently і Maybach. Де державні мужі вискакують в обідню перерву, щоб з'їсти на вулиці  оселедець, а не  пообідати в ресторані доларів так за триста. Де  голландці, які страйкують раз у сто років,  закінчують страйк на прохання своєї королеви. Ви можете таке уявити в нашій країні? І це люди, що виросли в країні, де заборон значно менше ніж у нас.

А в кофешопах і на вулиці червоних ліхтарів бродять наші з вами співвітчизники, представники суспільства, де повно заборон, осуду, осудження й нетерпимості. Деякі як туристи, а більшість - для того, щоб отримати гострі почуття.

У нас в країні це все є: і наркотики, і путани. Але в нас - з-під поли, і тому цікавіше.

У вседозволеності теж є свої мінуси. Правда, у державі, що тільки звикає до волі, знайдена воля іноді породжує виродливі її трансформації. А якщо з дитинства позбавляти дитину можливості  бути вільною, то, вирвавшись за рамки, вона  з головою може зануритися в розпусту й стане заперечувати всі загальнолюдські цінності. Напевно, не цього домагаються батьки, які виховують дітей за допомогою заборон.