Лідер громадської організації "Гей-Форум України" Святослав Шеремет розповів про те, які взаємини існують між українськими медіа й сексуальною меншістю, і яких зусиль докладають ЛГБТ-організації, щоб ці відносини поліпшити.

Ви запитуєте, наскільки терпимі до геїв і лесбі наші мас-медіа? Не просто терпимі, а супертерпимі. Пояснень цьому багато.

По-перше, українські ЗМІ традиційно відрізняються вільнодумством і неупередженістю, я б сказав - "просунутістю" в усіх питаннях, що не стосуються політики. (У політиці, як відомо, ЗМІ здебільшого просто ангажовані.)

По-друге, у ЗМІ працює так багато власне геїв і лесби, що мама дорога. Ну, геїв, мабуть, навіть більше, ніж лесби. (Єдине, кого я ще не бачив у вигляді журналіста, - так це транссексуалів.) Зайти в офіс "Інтера" або будь-якого іншого великого телеканала - тільки око та й око. І що радує, топ-менеджмент, як правило, абсолютно спокійний відносно  секс-орієнтації своїх співробітників. Телебачення й преса - ті сфери, де потрібен професіоналізм, інше - побоку. Саме тому телебачення слідом за шоу-бізнесом породило публічно відкритих геїв, серед яких Альдебараном світиться ім'я Анатолія Єреми, нині - продюсера телеканала "1+1 Інтернешнел".

По-третє, мас-медіа люблять гомо-тему, тому що людям завжди цікаві постільні справи й усілякий інтим, а нестандартний інтим - тим більше. Є попит - буде й пропозиція. Зрозуміло, гей-тематика не зводиться до ліжка. Це, скоріше, питання культуральне й політичне, але у свідомості багатьох співвітчизників гомосексуали залишаються, насамперед, виразниками нетрадиційної сексуальності - і не більше. Сексуальність - це базис, як висловився б Сталін, а боротьба за права - надбудова.

Власне, сплеск інтересу до гей-справ стався влітку 2006 року, відразу після оприлюднення голосного Відкритого гей-лесбійського листа до світської й духовної влади, у якому ЛГБТ-лідери оголосили свої вимоги до тих-від-кого-залежить-прийняття-рішень (англійською для цих людей є вмістовне слово "поліс-мейкери".

Геї й лесбі - "класичні" представники так званих секс-меншостей - перебувають у фокусі суспільної уваги. Отож, з 2006 року потік інформації про гомосексуалів у медіа значно зріс. Різко з'явилися телесюжети на провідних каналах, маса публікацій у пресі, не кажучи вже про вал інфоповідомлень у неті.

Гей-лідери й провідні лесбійки країни стали героями (і героїнями) веб-конференцій. Для ЛГБТ надавали свої майданчики провідні інформагенції країни - УНІАН, "Оглядач" та інші. В "золотий фонд" публічних ЛГБТ-імен увійшли прізвища Лайми Гейдар, Олени Семенової, Андрія Маймулахіна, Станіслава Науменко й інших діячів і діячок. До речі, в країні зараз десятків шість публічних ЛГБТ. Невелика кількість соціальних рухів може похвалитися такою кількістю "спікерів".

Звичайно, ніщо само собою не відбувається. Наші хлопці з 2006 року почали грамотне співробітництво зі ЗМІ. Медійникам відразу сподобався наш стиль роботи, вони із задоволенням взяли нашу тему на озброєння. У чому секрет? А в тому, що ми ніколи не затикаємо рот нашим опонентам. Який принцип висвітлення тих або інших проблем у медіа? Різнобічність поглядів на одне й те ж саме питання. Протилежні точки зору. Ми завжди даємо для медіа посилання на альтернативну позицію, полегшуючи їм роботу. Можна сказати, ми культивуємо наших опонентів, плекаємо їх. За активну антигомосексуальну риторику ми бескінечно цінуємо маститого комуніста Грача, беззмінного лідера руху "Любов проти гомосексуалізму" Кухарчука та інших ідейних супротивників ЛГБТ-руху.

Може здаватися, що весь ЛГБТ-активізм висмоктано з пальця. Насправді ж, ЛГБТ-рух - це не відпрацьовування грантів, не проїдання спонсорських грошей. Гомосексуали позбавлені елементарних цивільних прав, які для натуралів є природніми як повітря. Звідси й вся наша активність. Двоє люблячих доросліх людей повинні мати право на створення родини! А в нас такого права немає. Доходить до абсурду. За законом я повинен, умовно кажучи, свідчити проти свого бойфренда при будь-яких слідчих заходах, хоча закон дозволяє не свідчити проти близьких родичів, до яких мій бойфренд не належить. А спадкування? Ну от, нажили ми спільне майно. Я вмираю. Кому все дістається? Ні, не моєму бойфренду, а яким-небудь моїм внучатим племінникам. Безглуздя... От проти такої печерної недосконалості наших законів ми й боремося. І аж ніяк не за право водити по Майдану гей-хороводи з пір'ям у дупі.

Пригадую цікавий випадок. У нас брала інтерв'ю явно гомофобна журналістка. Настільки   завзята, що вирішила докопатися до глибин гомосексуальних девіацій. Докопалася. Тепер пише зважені, коректні тексти.

Торік   деякі анти-ЛГБТ-активісти проголосили холдінг "KP Medіa", до якого належать популярний сайт Korrespondent.net, журнали "Кореспондент" й "Афіша", рупором "гомосексуалізму". Наші опоненти серйозно вважають, що "популяризація одностатевих відносин" є частиною редакційної політики даної медийной групи. Побільше б таких медийщиков - і гомофобії в Україні зменшилося б...

А взагалі, центральні медіа дуже відрізняються від місцевих. На місцевому рівні працювати з гей-лесбі-тематикою набагато складніше. Я знаю, яких зусиль коштує місцевим журналістам "пропхнути" до друку свої гей-лесбійські замітки. Очі в місцевих главредів часто-густо зашорені, у виданнях панує ретроградна редакційна філософія. Змісту в такій позиції ані на гріш: продаж від цього тільки падає.

Інший негатив, що об'єктивно існує: медійники люблять перебільшувати або гіперболізувати. Спокійні заголовки наших прес-релізів часом спотворюються до невпізнанності. А нам потім треба виправдуватися: мовляв, не те мали на увазі, не те хотіли сказати. Але це - життєві дрібниці. Як казав хтось із политтехнологів Кучми, "чорна полуничка - теж полуничка".

До речі про чорну полуничку. Наших відомих (і не дуже) політиків регулярно намагаються дискредитувати через їх уявну гомосексуальність. У списку "жертв" - нардепи Богдан Губський і Володимир Бондаренко, генпрокурор Медведько, претенденти в мери Кличко-старший й Пилипишин, львівський мер Садовий, одеський віце-губернатор Кіссе, міністр внутрішніх справ Луценко; і цей список можна продовжити.

Навесні 2008 року зі мною стався показовий випадок. Дзвонять наймані політтехнологи й пропонують подякувати через ефір 5-го каналу одному відомому політику за уявну підтримку гей-руху. Обіцяють гроші, ладять славу - наївні. Навіть якщо б ця людина була геєм, ніхто з лідерів не став би повідомляти про його гомосексуальність на всю країну. Це не наші методи. За кордоном є таке поняття - аутінг. Це коли гомосексуальність розголошують поза бажанням людини як метод політичної боротьби. Наші генії чорної полунички вирішили взяти цю методу на озброєння... Що парадоксально - така полуничка ніколи не спрацьовувала. Отже, панове піарники, не обманюйте своїх замовників! Чорно-блакитна полуничка не працює.

Лишається сказати два слова власне про гей-медіа. У нашій країні понад десять років виходить глянсовий журнал для геїв "Один з нас". Були й інші друковані видання, але так склалося, що зараз у ЛГБТ-спільноти тільки один друкований рупор. Є ще російськомовне гей-радіо в інтернеті. Українська газета Gay.ua припинила входити через наїзди з боку Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі. З іншого боку, Комісія одним зі своїх рішень легалізувала в Україні гомоеротику. Але з цього не випливає, що в Комісії засідає гомосексуальне лобі, просто сам цей орган внутрішньо суперечливий. Особисто мій прогноз у відношенні цієї Високої Моральної Інстанції невтішний. Виконуючи прямі функції національного й часто антинародного цензора, вона конфліктує з нормами здорового глузду й Конституції. Тому довго цей орган у нинішньому своєму вигляді не протягне

Гей-тематика займатиме у медіа-просторі рівно стільки місця, скільки вона повинна займати згідно своєї соціальної значущості. Не більше й не менше. Отож час від часу ви будете чути в ефірі всяку балаканину на гомосексуальні теми й читати різні замітки про життя своїх гомосексуальних співвітчизників. А якщо ця тема вам набридла - перегортайте сторінку або перемикайте канал, як завжди роблю я, якщо мені нецікаво.

Гарних усім нам новин!

Святослав Шеремет, в.о. президента "Гей-Форуму України", секретар Постійної референтної групи з питань ЛГБТ-спільноти й ЧСЧ-проектів в Україні спеціально для Телекритики.