Матеріал під таким заголовком у тижневику "Експрес" викликав шквал відгуків - від обурення до схвалення. Тисячі читачів не залишились осторонь проблем матері-лікаря, яка вирішила через суд змусити свого сина-юриста вилікуватися від... любові до чоловіків.

Священники, юристи, домогосподарки, водії, селяни, лікарі, студенти, науковці, торговці, вірні різних конфесій - наші читачі телефонують нам і досі. Думки різні: співчутливі, добрі, зневажливі, милосердні й жорстокі. Втім, як і кожен з нас. Ми подаємо їх без коментарів.

"УСІ МОЇ ШЕСТЕРО ДІТЕЙ - ІНВАЛІДИ. ЛІПШЕ БУЛИ Б ПЕДЕРАСТИ..."

ВЯЧЕСЛАВ. 37 років, підприємець, м. Черкаси. Якщо мати буде боротися такими способами, вона втратить сина. Тепер вона чинить нічим не згірш від убивці: ухвалила вирок. Ця жінка має зрозуміти, що її діти - різні. І що діти - не її власність. Такими, як її син, не стають - ними народжуються. Я також українець. І не вважаю: якщо "не такі" одягають вишиванку, то ганьблять Україну. І не розумію, як мати може вести публічну боротьбу проти сина. А як йому тепер - вона про це подумала? І чи своїми вчинками рідна матір не перекреслить його життя?

ЗІНАЇДА ВАСИЛІВНА. 56 років, пенсіонерка, м. Івано-Франківськ. Я мати шістьох дітей. Вже бабуня. І пропоную Насті Коцюбі помінятися зі мною ролями. Бо вона не знає, що чинить. Не знає, що таке справжня біда. Усі мої шестеро дітей - інваліди. І я б усе віддала, нехай би вони були хоч усі педерасти - лише б здорові. Вона - егоїстка. Любить не сина, а себе. Мені 56 років, у мене сиве волосся, і я кажу: краще б я вийшла заміж за "голубого". Мій чоловік - алкоголік. Мої діти стали інвалідами через те, що він завжди пив. Я згубила з ним свою молодість, здоров'я і понароджувала хворих дітей. Моя сусідка крутиться як білка у колесі: робота, базар, діти, кухня, прання, прибирання, а її чоловік лежить на дивані, дивиться телевізор і п'є пиво. І що з його "правильної" орієнтації?

МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ, 54 роки, юрист, м. Львів. Шановна пані Коцюба, мене дуже дивує ваша поведінка: ви звернулися до суду та газети і на всю Україну зневажили своїх дітей. І після цбого ви вважаєте себе інтелигентною людиною? Вам 55, а ви не зрозуміли свого місця в житті. У проблемах сина - ваша вина. Проаналізуйте життя своє, своєї родини, бітьків, і дайте собі відповідь: хто, де і коли вчинив гріх. Бо вишита сорочка, портрет Тараса Шевченка та ікони у хаті - ще не всі підстави, аби вважати свою родину галицькою інтелигенцією. Сьогодні ви кажете, шо віддали синові все і готові віддати тепер життя. Думаю, шо ви не дали йому головного - віри у Бога. Видно, матеріальне стояло у вашій родині на першому місці.

ОЛЕНА, 47 років, вихователь, Київська область. Своїм вчинком ви звертаєтеся не до суду - ви осуджуєте на весь світ саму себе. Мудрі батьки так не чинять. Мудрі батьки стають на коліна і просять у Бога й у своїх дітей прощення. І вимолюють ті грихи. Якщо ви вважаєте себе релігійною людиною, то шукайте Бога насправді, а не про людське око. Шукайте його в серці своїм.

"БІЛЬШЕ ВАС НЕ КУПУВАТИМУ..."

ДМИТРО, 44 роки, таксист, м. Тернопіль. У вашої газети - поганий смак. Такі заголовки може давати тільки жовта преса. Я заплатив за газету гроші, а там таке написано! І діти її читають, і люди старі, а ви не думаєте, що робите. Якщо люди неправильної орієнтації, то це не означає, що про них треба писати величезними буквами. Як я тепер маю дивитися в очі дітям, адже вони вже також бачили вашу газету з цією статтєю? Більше її купувати не буду, але ви, напевно, про це не напишете.

ГАЛИНА СЕРГІЇВНА, 51 рік, вчителька, м. Рогатин. Я - учителька старших класів. І дякую вам від імені всіх своїх дітей, що порушили таку важливу тему на сторінках "Експресу". Матеріал ми читали разом з учнями старших класів. Наші діти ростуть швидше, аніж виросли ми. І у них є проблеми, як і в нас усіх. А одна і найбільших - недостатність спілкування із батьками. Чомусь батьки воліють обходити такі теми десятою дорогою. І не хочуть розуміти, шо вони, такі теми, хвилюють і їхніх дітей. Я давно не бачила такого захоплення, з яким школярі обговорювали цю статтю. Більшість старшокласників негативно ставиться до гомосексуалізму. У підлітковому віці їхні судження бувають дуже категоричними. Та, обговорюючи порушену тему, діти намагалися бути толерантними і зрозуміти, у чому ж проблема цієї галицької родини.

ОТЕЦЬ ВОЛОДИМИР, 55 років, парох, Волинська область. Хочемо ми цього, чи ні, але гомосексуали є в Україні. Люди кинули Бога. Вони часто йдуть до храму, до Бога "за компанію" із сусідами. Статтю вашу ми обговорювали після служби Божої разом із парафіянами. Це дуже добре, що ви ставите таку проблему, і добре, шо серця людей не залишаються байдужими. Маємо гостру проблему не лише у ставленні до гомосексуалізму, але й проблему непорозуміння між батьками і дітьми. Я проситиму Бога, щоб він простив цю жінку і її сина...

"МОЯ ДОЧКА БУЛА ЛЕСБІЯНКА..."

МАКСИМ, 34 роки, підприємець, м. Хмельницький. Так, я  - "голубий". У мене карі очі, дві ноги, дві руки, одна готова, все як у всіх. Але я - гей, педераст, "голубий". Називайтс мене як хочете, якщо вам від цього стане легше. Я маю дві вищі освіти, ношу вишивану сорочку, люблю читати Грушевського і Стефаника, я ходжу до церкви. Я люблю людей, маю в серці любов до Бога, але для вас я - "не такий". Тому що я - гей. І що мене за це - розстріляти?

ЮЛЯ, 32 роки, мама чотирьохлітнього сина, м. Вінниця. Якби мій син став геєм (не дай Боже), то я би все одно його любила. Бо немає нічого важливішого за його щастя. Я люблю його не за те, що він гарний чи розумний, а за те, що він є. А взагалі переконана: дітей треба пильнувати і завантажувати (спортом, наприклад), аби їм не лізли дурниці до голови. Вседозволеність - добре, але й ремінець в руках також потрібен. Та я б ніколи не подала на свого сина до суду. Доклала б усіх зусиль, щоб знайти дорогу до його серця. Бо якщо судитися з рідним сином, то як жити далі? У кого вірити?!

МАРІЯ, 57 років, домогосподарка, м. Рівне. Моя дочка була лесбіянкою. Вона жила з іншою жінкою. Коли я дізнался, що моя донька "не така", то, думала, збожеволію. Багато років ми не розмовляли з нею і не ходили одна до одної в гості. Коли в людини біль, то вона шукає собі спільників. І в мене була знайома жінка, у якої син - гомосексуаліст. Вона також за нього боролася. І одного дня та боротьба закінчилася: її син наклав на себе руки. І тоді я задумалася над своїм гнівом. І мені стало страшно: я щиро просила Бога допомогти мені простити мою доньку и любити її такою, якою вона є. Нехай і "рожевою". Нині у мене двоє внуків. Моя дочка вийшла заміж і народила дітей. У неї гарний чоловік, і між нами усіма цілковите порозуміння.

"ВИШИВАНКА НА ПЕДЕРАСТІ - ГАНЬБА ДЛЯ УКРАЇНИ"

СЕРГІЙ. 47 років, лікар, м. Чернівці. Геїв не треба лікувати. Це нічого не змінить. Гомосексуальність - дуже складна справа. Цього не можна змінити за один день. Про це явище тепер більше чути не тому, що раніше його не було, - просто ця тема була закрита. Це - індивідуальній фактор кожної людини, і не кожен хоче і може розповідати про свою сексуальну орієнтацію. На нашій планеті живе багато різних людей з різними проблемами. Ця - ще не найгірша, і ми з нею впораємся.

ОЛЬГА ІВАНІВНА, 47 років, лікар, м. Луцьк. Про проблему гомосексуалізму та інших фобій давно слід говорити відверто, а не ходити навколо неї. Гомосексуалізм - хвороба, і вона підлягає корекції, як і будь-яка інша. І, врешті, треба назвати речі своїми іменами и визнати: це - один з методів геноциду українського народу. Як медик я переконана, шо це - цілеспрямована політика розбещення та дискредитації людей. Усе це робиться для того, аби не було приросту населення. Молодь "присаджують" нині не лише на наркотики, а й на легкі психотропні препарати. Це проблема держави загалом.

ТАРАС, 27 років, безробітний, м. Івано-Франківськ. Якщо гомосексуалізм - це морально, шо буде завтра? У Києві активісти у боротьбі з гомофобією зодягли пам'ятники чоловіків у жіночі спідниці. І що? Ми похихотіли й поговорили про високу моральність. І всім добре. І нам начхати, шо нині всілякі недоростки паплюжать пам'ятники видатним діячам, а завтра вони волатимуть про моральність дитячої порнографії й підтиратимуться прапором України. І вишиванка на педерасті - ганьба для України.

МАРКО, 17 років, старшокласник, м. Львів. Я не люблю тих, хто паскудить святі речі. Мене бісить, шо гомосексуалізм ставлять на один щабель за педофілією ще й говорять при цьому про високі матерії. Повбивав би. А цьогоо синочка, що так вимучив бідну матір, послав би до Луганська у копанки. Попрацював би чорно, заробляючи на хліб, то не схотів би "голубої любові".

ЛЮБ0МИР, 29 років, філолог, м. Київ. Нині модно казати: "Я не маю нічою проти геїв". Але насправді ніхто не хоче, шоб його дитина була гомосексуалістом. Та серед нас є родичі, друзі, які різняться від нас. Так було з моїм найкращим другом. Коли виявилося, що він - педераст, це спаршу стало для мене шоком. І шо я мав сказати: ти більше не будеш моїм другом, бо ти "не такий"? От змінишся - тоді телефонуй мені? Так, мені було неприємно усвідомити, шо мій найращий друг - гомосексуаліст. Але ж він став мені другом раніше, аніж я дізнався про його сексуальну орієнтацію. Ми досі спілкуємося. Я не змінив свого ставлення до гомосексуалізму: це - неприродно, ненормально. Та я зрозумів: такі люди поруч, вони нам близькі, незалежно від сексуальної орієнтації чи релігійних переконань.

Світлана МАРТИНЕЦЬ

ТОЧКА ЗОРУ

Тетяна СТРАШУК, практичний психолог-консультант, магістр психології. На мою думку, до психолога слід перш за все піти батькам цього юнака. А матері треба зрозуміти, що її дитина - інакша. Це не хвороба, не розлад, не спадковість. У дванадцять років починає формуватися сексуальність. І в такому віці психологічна травма, прикрий випадок можуть вплинути на те, якої сексуальної орієнтації буде дотримуватися людина.

Отець БОГДАН, порох церкви Пресвятої Богородиці (УГКЦ) в Євпаторії, АР Крим. Церква ставиться до гомосексуалізму дуже негативно, однак не відлучає від себе належних до сексменшин, а пропонує їм покаятися. Люди з гомосексуальними нахилами можуть звертатися до нас і сподіватися на допомогу. Після сповіді, щирого каяття людина буде спасенною.

Володимир ПЕРЦУН, кандидат медичних наук, науковий співробітник Національного медичного університету ім. Богомольця. Після народження змінити сексуальну орієнтацію мозку вже неможливо. Це переконливо доведено. Ніякі психотерапії, каяття, електрошок чи лоботомія тут нічим не допоможуть. Хіба що доведуть до самогубства людину, яку "лікують" таким чином, або ж до психічних розладів.

Петро ЯЦЕНКО