Любко Дереш зацікавив наших читачів з першого видання роману "Культ" - і захопливою прозою, і манливим малюнком з австралійського гей-альбому на обкладинці. А за останній рік він декілька разів у своїх інтерв'ю торкався теми.

- Любко, цей журнал брався колись виключно для "подрочушек", зараз такого поменшало, але немала частка певної аудиторії лишилась. Тебе не знудить?

- Це вже початок? Нормально. Люди, котрі зможуть дрочити на це інтерв'ю, варті поваги за стійкість у переконаннях.:)

- Ти згоден з теорією Карпиного Фройда про те, що всі люди народжуються бісексуалами?

- Я прихильник юнгіанства і вважаю, що тип сексуальності приходить у відповідному віці разом з певним архетипом. Архетип Чоловіка пропечатаний у фізіології і анатомії чоловіків, а Жінки - у фізіології і анатомії жінок. І для людини найекономніший спосіб існування (для психічного і фізичного здоров'я) - це слідувати своїм природним задаткам. Але людина - вмістилище не одного єдиного архетипа гетеросексуального Чоловіка чи бісексуального Діоніса. Вони можуть чередуватися, бути присутніми одночасно, проявленими в різній мірі. Я вважаю, що це наше "я" виражає себе через архетип, тобто людина вільна у своїй сексуальності. Вона не те щоб бісексуальна. Вона радше є асексуальним футляром для мультисексуального наповнення різних конфігурацій.

- Ти переважно серйозний по життю. А які ігри ти любиш, окрім шахів? Може, якимось чином валяти дурня чи вживатись у прикольно-блюзнірські ролі?

- Я не серйозний, у мене просто розслаблене обличчя, тому на фотографіях здається, ніби я думаю про щось серйозне. З кімнатних ігор люблю "мафію", і що, до речі, наштовхнуло вас на думку, ніби я люблю шахи? Серйозне обличчя? :) А з блюзнірськими ролями я маю справу в своїх текстах - це способи проживання якихось придуркуватих способів поведінки. Цієї компенсації достатньо.

- Ти знявся би у черговому кліпі з Карпою і Монро в постільній сцені?

- Якщо я відповім "так", то мені потрібно спитати себе, які мотиви цього мого "так"? Може, я хочу побачити Карпу голою? Є простіші шляхи, ніж знімальний майданчик. Може, я хочу відбутися як теле-секс-символ? Ні, я такого не хочу, дякую. Може, я хочу бути причетним до творчості гурту "Qarpa"? Ні, в нас різні підходи до творчості. Одним словом, куди не глянь, ніяк не лягає карта. Не знявся би.

- Ти слухав Ентоні Хегарті та його банду "Antony and the Johnsons"? Уяви, що хлопець закохався в тебе, а від неможливості з'єднатись з тобою він заспіває "І fell in love with a dead boy". Ти маєш малюку щось сказати!

- Ні, не чув таких. Крім того, хто сказав, що я маю щось комусь казати? Я йому нічого не маю. Що, його закоханість - така цінність? Якщо вона така цінна йому, нехай не перекладає на мене відповідальність за власні почуття, а любить собі, надихається цим почуттям на шедеври, тоді з цього буде користь. Нерозділене кохання загартовує і додає творчості особливої щирості.

- Як ти вважаєш, чи варто геям копіювати традиційні стереотипи - щодо шлюбу, вінчання, наприклад - чи треба бути незалежним від суспільних сподівань?

- Я бачу для геїв два шляхи: перший - підстроювання під гетеросексуальні стосунки. Все-таки, європейськаа цивілізація - це гетеросексуальна цивілізація. Більшість геїв живуть у гетеросексуальних зразках поведінки, і тільки, умовно кажучи, "за закритими дверима" входять у гомосексуальні рамки. Цей шлях - шлях наслідування, підгонки себе під норми іншої чуттєвості. Але, по суті, це внутрішнє визнання того, що гомосексуалізм - це викривлення гетеросексуальних стосунків, заявка типу; "я такий, як усі, але в сексі віддаю перевагу іншому, ніж загал".

Другий шлях - це шлях утвердження своєї особливості в цьому світі і будування на цьому власної ідентичності. Власна гомосексуальність повинна сприйматися геєм як незаперечна норма, а не покрученісгь. Тоді це вже не сексуальність, а цілий світогляд, де одностатеві стосунки - лише одна з форм його вираження. Він вимагає власних ритуалів, які є не передразнюванням ритуалів гетеросексуальної культури, типу вінчання, а чимось оригінальним. Тоді заявка такого шляху звучить як "я не такий, як вони, я є я, а вони - це вони, і ми живемо поруч, але у них свої шляхи, а в мене - свої". Це можна назвати глибинним гомосексуалізмом.

- З геями розібралися, тепер - трохи про інше. У тебе є якась шкала містичності? Яке місце в ній посідає Біблія?

- Така шкала містичності є, але Біблія в ній займає не чільне місце. Я визнаю за нею глибокий духовний шлях, але цей шлях не говорить моєю мовою, і я не намагаюся поглибити своє розуміння саме християнської духовності.

- Який текст вразив тебе найбільше в житті?

- Слова пісні Джима Моррісона "The End", так, як я почув їх, коли мені було 13. Одну половину я зрозумів неправильно, іншу - дофантазував. Досі я не чув нічого кращого на тему смерті, як і не чув більше у пісні Моррісона того тексту, який почув літнього вечора з бобінного магнітофона.

- В одному з інтерв'ю ти казав, що у одній з твоїх майбутніх книжок, можливо, буде гей-персонаж. Тож коли чекати на книгу?

- Саме на гея-персонажа - не знаю. Не у найближчому тексті.

- Ти читав щось з репертуару Вільяма Берроуза? Що саме тобі найбільше сподобалося?

- Берроуз свого часу був одним із найулюбленіших моїх письменників, і я перечитав майже всі його твори. Як на мене, він один із великих письменників XX століття, які справді вийшли у нову літературу. Проза Берроуза не "про щось", а є "тим". Тобто, вона не створює ілюзії глибин, як загалом це робить белетристика, його рваність постійно нагадує тобі, що ти тримаєш в руках певний незнайомий матеріал. Все-таки, найтепліше ставлення у мене до "Голого сніданку" - саме за відчуття матеріалу з паралельного світу. Подобається "Джанкі" - за охіренний задній план.

- Ти читав різні твори Стівена Кінга. Які саме найбільше сподобалися?

- "Воно", "Протистояння", з певними обмеженнями - цикл "Темна Вежа".

- Ти хотів би слави на зразок "українського Стівена Кінга"? "Поклоніння ящірці" було, як на мене, непоганим кроком на цьому шляху...

- Ні. Стівен Кінг не є для мене світочем, і, усвідомлюючи це, я тихо тішуся. У рекламці цього роману, який і справді був написаний під впливом Кінга, говорилось: "Якби Стівен Кінг народився в Україні, його б звали Любко Дереш". На що невідомий користувач ЖЖ в'їдливо зазначив: "Якби Стівен Кінг народився в Україні, його б звали Степан Короленко". Я хочу бути собою і зазнати тої слави і критики, яка призначена мені.

- Якби ти мав надможли-вості, які б вони були і що ти би з ними робив? Бетмен, Людина-павук чи просто Супермен?

- Я би став суперменом, ясна річ, тільки щоб мене називали Übermensch. Мені подобається супермен в дусі Ніцше. Пам'ятаєте, як там у нього? "Людина - це канат над прірвою, який сполучає мавпу і надлюдину".

- Бен Аффлек в інтерв'ю Есквайру на запитання "З ким би ти переспав, якби був під#ром, назвав Кевіна Сміта і Лео Ді Капріо. А як би ти відповів на таке ж запитання?

- З Тарасом і Юрком Прохаськами.

- Чи є щось сакральне в чоловічому спілкуванні між тобою і твоїми друзями?

- Я не прихильник чоловічого товариства. Але сакральне у чоловічому спілкуванні є. Це певна відстань між нами. Дистанція допомагає більше цінувати людей довкола себе, і вона дає особливе відчуття значущості того, що між нами відбувається, тих розмов чи ідей, якими ми обмінюємося.

- Трохи банально, але - що ти вважаєш за щастя?

- За щастя вважаю не ставити його собі як мету і сенс життя. Інакше все життя перетворюється на бажання досягти цього ща¬стя і одночасно страх його не здобути чи, що гірше, втратити.